ІСТОРИЧНИЙ УРОК

ЄДИНА ДУХОМ УКРАЇНА 

Відзначення Дня Соборності – одна з небагатьох традицій, яка прижилася в Української державі. Будь-яка зміна влади, на щастя, не призводить до відміни цього свята, яке в радянські часи вважалося "націоналістичним", а отже заборонялося.

Пояснити це можна двома причинами. По-перше, свято Соборності пов’язано з реальною історичною подією, яка мала місце 22 січня 1918 року в Києві.

По-друге, символіка свята, його глибокий зміст виявився актуальним для сучасної України, яка, можливо, вже не поділена Збручем, але ще поділена Дніпром. Це – визнають усі: влада, опозиція, ідеологічно полярні політичні сили.

Сукупністю цих двох чинників можна пояснити суспільну увагу, яка з року в рік приділяється святу Дня Соборності.

Однак, крім внутрішньо українського, існує зовнішньо український вимір цього свята, про який, чомусь, мало говорять, або ж не надають йому належного значення.

Йдеться передусім про традицію, яка була сформована в період національно-визвольної боротьби ОУН і УПА. Тодішнє гасло ОУН "За Українську Самостійну Соборну Державу!" віддзеркалювало не лише бажання мати самостійну, ні від кого незалежну Україну, а й державу, яка б об’єднувала всі без виключення українські етнічні землі.

Однак, якщо ми на державному рівні відзначаємо День Соборності, то, безумовно, під поняттям "соборність України" маємо розуміти передусім духовну єдність українців, які проживають на території нинішньої Української держави, а також на історичних українських етнічних землях. Без такого розуміння поняття "соборність" не буде мати властивого йому змісту

Властиве ж розуміння питання "соборності", що включає, в тому числі, аспект українських етнічних земель, може бути гідною відповіддю на всі територіальні зазіхання до нашої країни, які були в минулому, є сьогодні, і, напевно, будуть у майбутньому.

Ми навчилися з особливим пафосом співати Державний гімн України. Нагадаю, що там є такі рядки:

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,

В ріднім краю панувати не дамо нікому;

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,

Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Україна від "Сяну до Дону" – це не поетична метафора, а постійне нагадування про справжню соборність її земель та соборний дух українців.