«РАДІСТЬ РОДИН» -  «Bucuria Neamului»

Ми живемо у прекрасний час, час, коли  відроджуються національні традиції, переглядаються культурні цінності, забуті століттями.Кожний народ має свої святині, свої образи-символи, які  уособлюють красу України, духовну міць її народу, засвідчують любов до рідної землі.

Культура – це те, що виправдовує існування народу і нації, це святиня яку народ збирає і оберігає.

З саме з цією метою та подальшого заохочення діалогу між культурами країн світу в інтересах взаємоповаги культур, сприяння збереженню і взаємозбагаченню народної творчості та фольклорної спадщини, розвитку аматорського мистецтва та популяризації самобутніх традицій народів та з метою популяризації полікультурності буковинського краю, а також інтеграції культури нашого краю в європейський культурний простір на базі фестивалю народного  аматорського мистецтва «Bucuria Neamului», який проводився протягом двох останніх років в Диінвцях ряд громадських організацій вирішили заснувати та організувати Міжнародний фестиваль національних культур «Радість родин», а саме: Громадська організація «Асоціація молдавської молоді із Північної Бессарабії» ( м. Новоселиця, Україна), Міжрайонне товариство молдавської культури Буковини  (м. Новоселиця, Україна), Молодіжна організація «Урмашійлуй Штефан» (м. Кишинів, Молдова), Міжнародний клуб культури і творчого співробітництва  Колиска миру»   (м. Чернівці, Україна).

Участь у фестивалі візьмуть кращі творчі колективи Чернівецької області, запрошені  колективи з України, Білорусії, Латвії, Молдови та Румунії, гала – концерт кращих естрадних виконавців української популярної пісні нашого краю.

Головна мета фестивалю: формування позитивного іміджу Буковини, як полікультурного краю, де  століттями толерантно взаємодіяли та взаємозбагачувалися представники різних етнічних громад, створення  належних умов для утвердження незалежності Української держави, громадської гідності всіх націй, що проживають на Буковині, інтеграції  культури України в європейський культурний простір.

Літературно історична мандрівка 

Славні  сини   України

до  дня козацької слави

В історичній літературі існує чимало версій походження слова "козак". Один із польських дослідників виводив це найменування від легендарного ватажка, що в давні часи успішно боровся з татарами. Звали його буцімто Козак. Інший, теж польський вчений, пояснював походження цього слова від "коза". Були версії, згідно з якими козаки – не українці, а нащадки відомих у часи Київської Русі войовничих племен хазарів. Турецькою мовою слово "козак" означає волоцюга, забіяка, розбійник. Очевидно, саме звідти воно й прийшло в Україну. Певно, не самі придумали собі наймення захисники нашого краю, а одержали його від ворога і воно тут прижилося, зовсім утративши негативний відтінок. Бо козак в Україні став синонімом лицарської доблесті й благородства.

Дмитро Вишневецький увійшов в народні думи під іменем Байди – безтурботним гультіпакою, що тільки й знає пити мед-горілку і, здається, зовсім не має ніякого іншого клопоту... Вишневецький був першим, хто вирішив покласти край турецькому й татарському пануванню в південних степах України. Зібравши під своєю орудою чимале військо, він організував сміливі походи в Крим, громив турецькі фортеці на Чорному морі. Але гетьмана зрадили й відправили до турецького султана. За народними переказами, султан придумав для гетьмана мученицьку смерть: його зачепили гаком за ребро і чекали, що він благатиме, аби його зняли. Та ні благання, ні стогін не злетіли з його вуст. Смерть Дмитра Вишневецького була великою втратою для козацтва. І невипадково історики називають його духовним батьком Січі.

Козацький гетьман Іван Свірговський – одна із загадкових постатей у нашій історії. Знаємо тільки, що його військо брало участь у повстанні в Молдові під проводом Йона Воде, який прагнув вибороти незалежність свого краю від султанської Туреччини. Султанське військо взяло в кільце козаків. Згідно з першою версією, Свірговський загинув разом зі своїми побратимами в тому бою. Згідно з другою, його пораненого захопили в полон і зажадали великого викупу. Не мав таких грошей отаман, і не було кому за нього заплатити. Так він і загинув у турецькій неволі. І ніхто не знає, де його могила.

Незвичайним і різнорідним був козацький побут. Існують різні оповідання, перекази, анекдоти про запорізьку старовину. "Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі і більшою мірою на насмішку похожі",– оповідав колись столітній запорожець Микола Корж.

Запорожці брили голову, залишаючи чуприну над лобом, – оселедець. Коли ця чуприна виростала довгою, то козак закладав її за вухо. Вусів не підстригали, а намазували чим-небудь і закручували вгору. Це ставили козаки собі за особливу козацьку славу і честь.

Віталися козаки також на свій спосіб. Коли вибиралися в гості до чийогось куреня, то, ще сидячи на конях, гукали "Пугу! пугу! пугу!" Господар вигляне у віконце і відповість: "Пугу! пугу!" Тоді гість відзивається; "Козак з лугу!", а господар: "Повішайте там, де й наші коні", – тобто прив’яжіть коней до ясел і просимо до хати.

Запорожці славилися веселістю й охотою до жартів. Особливо любили вони вигадувати прізвища товаришам. Того, що спалив з необережності курінь, звали Палієм; того, що розкладав вогонь над водою, називали Паливодою; такому, що варив кашу, давали ім’я Кашки або Кашовара. Так само пішли прізвища Горбач, Малюта, Черепаха, Гнида, Качало, Корж...

Козацькі славнозвісні чайки не боялися ні бурі, ні оснащених важкими гарматами турецьких галер, до яких вони сміливо підходили впритул і брали на абордаж. Слово "чайка" походить від тюркського "чаік-чаік", що значить човен, дубок. Вони були, як правило, понад 12 м завдовжки й 3-5 м завширшки. На кожному сідало кілька десятків веслярів, і, розсікаючи воду, чайка летіла, мов на крилах. У чайці вміщалося до 60 осіб з усім військовим спорядженням, до якого входило навіть кілька легких гармат, що називалися фальконетами. При попутному вітрі на чайці напиналося вітрило. Бували випадки, що козаки перевертали чайки догори дном і в такий спосіб наближалися до ворога. Потім серед турків ходили легенди про шайтанів у шароварах, які з’являлися з самісінького дна моря.

Збереглися свідчення самовидців про загадкове козацьке судно, яке було, мабуть, одним із перших варіантів підводного човна. Воно мало два днища, між якими клався баласт для занурення у воду. А в висунуту над поверхнею моря трубу – прообраз майбутнього перископа – стерновий вів спостереження, пильнував, чи не з’явиться турецька галера. Рухався човен за допомогою весел, умонтованих у його борти так уміло, що в нього не протікала вода. При наближенні до ворога баласт викидався, човен несподівано зринав на поверхню, і знову козаки з’являлися ніби з самісінького дна моря.

У козацьких реєстрах він записаний під іменем Петра Калниша. В історію ж увійшов як Петро Калнишевський, останній кошовий отаман Запорізької Січі. Відомо, що з молодих років пов’язав він свою долю з козацтвом. 1761 року його, людину вже похилого віку, було обрано кошовим отаманом. Кошовий очолював козацьке військо у війні Росії з турками й татарами. Його було нагороджено золотою медаллю з портретом імператриці. Відомо також, що кошовий мав заслужену репутацію будівничого. З його ідеї і на його кошти з’явилися прекрасні церкви в Лохвиці, в Ромнах, а також у Межигірському монастирі. Для історії зберігся лист генерал-губернатора князя Потьомкіна до кошового. Потьомкін запевняв, що завжди при царському дворі буде відстоювати інтереси Січі та всієї України. Та не минуло й року, як Січ було зруйновано, а Петра Калнишевського разом із військовим писарем Гробою та військовим суддею Головатим арештовано. Калнишевського було завезено аж на Біле море, на Соловецькі острови. Там кошового замурували в казематі, залишивши тільки маленьку щілину, в яку йому подавали їжу. Помер останній кошовий на Соловках у стодванадцятирічному віці. Перед смертю йому дозволили їхати в Україну. Але гордий козак відповів, що, оскільки в Україні вже немає Січі Запорізької, то і йому більше немає місця в Україні.

На овіяному козацькою славою острові Хортиця росте унікальний дуб. За переказами, цьому оспіваному в піснях та легендах дереву вже понад 700 років. Товщина його стовбура по колу – 6,32 м, діаметр крони – 45, а висота – 33 м. На довгому своєму віці бачив він і чумаків, які, йдучи в Крим по сіль, зупинялися перепочити в його затінку, і орди татар, що вихором налітали на українські землі. Пам’ятає він і гетьмана Богдана Хмельницького та його побратимів, які спекотної днини пили воду з джерела. Не забув він і славних козаків-запорожців, бо ж росте неподалік козацької вольниці – у селі Мала Хортиця під Запоріжжям. І ось цей дуб, такий могутній і кремезний, тяжко захворів. Може, вийшов вже вік дуба, а може причиною тому ґрунтові води, що високо піднялися після спорудження Каховської гідроелектростанції. Група ентузіастів, щоб урятувати цю пам’ятку, вирішила створити мале підприємство "Запорізька старовина". Спеціалісти втілюють у життя проект нової дренажної системи.

Історичний екскурс

Хрещення Київської Русі – перша сходинка до духовності

Хрещення Київської Русі – одна з найвизначніших подій в історії духовного та культурного розвитку нашого народу

   28 липня в Україні відзначається державне свято - День хрещення Київської Русі-України. Ця дата обрана не випадково, адже саме в цей день Православна Церква вшановує пам'ять Святого Рівноапостольного князя Володимира, хрестителя Київської Русі.

    Як нам розповідають літописні свідчення великий князь Володимир, за прикладом своєї бабусі княгині Ольги, вирішив змінити язичницьку віру. Коли посли князя Володимира брали участь у святковій Літургії в Соборі св. Софії в Константинополі, то були глибоко зворушені та невимовно захоплені. Згодом вони так звітують своєму володареві: “Нараз ми вже більше не знали, чи ми на небі, чи ще на землі, бо ніде на цій землі не можна щось подібного узріти, і ніде нема такої краси, якої ми не в стані описати. Отже, ми тепер знаємо: там дійсно Бог є присутнім серед людей.” Це так сильно вплинуло на князя Володимира, що він прийняв християнство та захотів і свій народ навернути на християнську віру. Хрещення Русі Володимиром відбулося 988 року в Києві. Після знищення язичницьких ідолів проведено масове хрещення мешканців Києва. Літописці так описують цю подію: «Вийшов того дня Володимир з попами Корсунськими на Дніпро, де вже зійшлося людей без числа. Зайшовши у воду, стояли одні по шию, другі до грудей, молодь по груди ближче берега, а ще інші тримали дітей. Священики стоячи творили молитву. І можна було бачити і відчути радість, що приходила з небес і розливалася тут на землі задля спасіння стількох душ».

    Щоб утвердити народ у вірі й законі християнському, Володимир викликав з Болгарії священиків, які відправляли службу Божу слов'янською мовою. Крім цього, князь відкривав школи і будував церкви. Так, у Києві він збудував чудовий храм в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці. Храм цей звався Десятинним, бо великий князь виділив десяту частину своїх доходів на його утримання.

    Хрещення Київської Русі стало видатною подією не тільки в історії нашої Церкви, але й в історії нашого народу. Воно мало важливі наслідки для нашої країни. Хрещення Київської Русі завершило початий у першому столітті та зміцнений трудами слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія багатовіковий процес становлення християнства в нашій давній державі. Для Руської Православної Церкви Хрещення Русі було початком її офіційного існування.

   Християнство створило духовну основу для єдності Давньоруської держави. Вплив Руської Православної Церкви в той період був значним. Церква зіграла величезну роль у припиненні міжусобиць князів, у об'єднанні князівств у єдиній державі та її зміцненні, у закріпленні й розширенні зв'язків Київської Русі з багатьма європейськими державами, насамперед з Візантією та Болгарією. З прийняттям християнства на Русь перейшли наявні тоді на сході форми церковної організації. Руська держава переймала найвищі форми державної організації Візантії. Київська Русь увійшла в родину європейських держав. Якщо говорити про вплив Хрещення Русі на культурне життя нашої країни, то він позначився на всіх його сторонах. Насамперед Хрещення сприяло розвитку освіти в нашій Вітчизні. Засновувані всюди монастирі (до речі, чернецтво є невід'ємною частиною православного життя) ставали центрами не тільки духовного виховання православних людей, але й книжної освіти.

   Після прийняття християнства на Київську Русь почали впливати література, політична думка, природничо-наукові погляди і насамперед православне богослов'я Візантії. Прийняття християнства в 988 р. поставило вимогу придбання для Руської Православної Церкви багатьох службових та церковно-освітніх книг. Християнство дало стимул для розвитку власної писемності на Русі. Усе це дозволило великому князеві Ярославу Мудрому заснувати при Софійському соборі першу на Русі публічну бібліотеку. В ХІ ст. в монастирях Києва й Новгорода писалися літописи про події загальнодержавного значення.

   За кілька століть в Київській Русі була створена висока християнська культура, яка виникла і зміцніла на ґрунті боротьби з язичницьким спадком. Християнство збагатило східнослов'янські народи новими науковими й філософськими поняттями, досі невідомими слов'янам. Прискорився розвиток древньоруської літературної мови.

   Християнство мало всебічний вплив на культурне життя наших предків: на освіту й літературу, на живопис і архітектуру, на державні закони й політику тощо. Християнство визначило основу середньовічної культури нашої країни і тим поєднало слов'янський культурний світ і Київську Русь з культурними колами християнських народів Сходу і Заходу. Культура, що прийшла на Русь після прийняття християнства з Візантії, продовжувала далі розвиватися на ґрунті власної творчості. Це сприяло історичному самовизначенню Київської Русі та знаходженню нею свого місця у світовому історичному процесі.

Книжкова виставка