Буковинське віче 3 листопада 1918 р.

 (на вшанування 100-річного ювілею)

 Історія – це пам'ять людського суспільства, його свідомість і совість, засіб самоочищення, виховання прийдешніх поколінь. Є в історії буковинського краю дата, про яку ми з вами повинні завжди пам’ятати. Бо саме події 100-річної давнини сколихнули серця багатьох українських патріотів, які хотіли приєднання нашої зеленої Буковини до України. У боротьбу за соборність українських земель істотні корективи внесло населення краю. 3 листопада 1918 р. у Чернівцях відбулося Буковинське народне віче, організоване Українським крайовим комітетом. Близько 10 тис.

робітників, селян, інтелігентів – учасників віча проголосували за «прилучення австрійської частини української землі до України». Народні представники дали відсіч силам, які прагнули нав'язати рішення про утворення «австрійської України». Віче заявило рішучий протест проти посягань на Північну Буковину з боку румунських «Установчих зборів», що відбулися в Чернівцях 27 жовтня 1918 р. Виражаючи волю більшості населення Північної Буковини, Український крайовий комітет 6 листопада 1918 р. взяв владу в свої руки. Але законне прагнення буковинців у той час не здійснилося. 11 листопада 1918 р. румунські війська окупували Чернівці. Складений з румунів Генеральний конгрес 28 листопада 1918 р. задекларував злуку Буковини з Румунією. Приємно відчувати, що з кожним роком чіткіше й повніше усвідомлюється значення цього важливого акту 3-го листопада 1918 р. у непростому процесі державотворення України. Адже за тих умов, коли державні мужі будували дві держави - Українську Народну Республіку і Західноукраїнську Народну Республіку, буковинці 3-го листопада 1918 року першими своїм «хлопським розумом» подали свій голос за неподільну соборну незалежну Україну, одностайно висловивши свою споконвічну мрію про «прилучення австрійської части української землі до України». Причому це було зроблено цивілізовано, конституційним шляхом, відповідно до права народів на своє національно-державне самовизначення. На жаль, через те, що цьому факту в радянські часи не надавалося належного значення або він фальсифікувався й подавався як приєднання краю до «радянської» України, у частини населення краю, особливо для якого українська, а тим більше регіональна історія не становила інтересу, ще й досі інколи побутує уявлення про «мало значущість» рішення цього віча.То ж, напередодні 100-річного ювілею повернімось до літопису тих подій, щоби переконатися у важливій ролі Буковинського віча як в історії нашого краю, так і в історії українського державотворення в цілому. (По ходу уроку – використання тематичної презентації) 1. Короткий огляд джерел та літератури Те, що Буковинське віче 3 листопада 1918 р. є непроминальною датою в історії нашого

День "Посвяти у читачі27 вересня  2018р., як і зазвичай, другокласники Динівецького   НВК                            із нетерпінням чекали на одну із найважливіших подій у їхньому житті - урочистий день «Посвяти у читачі» сільської бібліотеки. Для кожного майбутнього читача це і справді важлива подія, адже бути читачем сільської бібліотеки значить бути на рік старшим, на рік розумнішим та вправнішим за першокласників. Окрім того, у бібліотеці є стільки цікавих книг...

Сільській бібліотекар Ігнатеско А.В ознайомила учнів із бібліотекою, з формуляром, куди будуть записуватись книги, які вони будуть брати в бібліотеці. А називається вона «Книжкове містечко», де зберігається дуже багато мудрих та цікавих книжок. Вони поведуть вас в далекі мандри, в інші світи, разом із ними ви зможете побувати на всіх планетах, а захочете - опуститесь на дно океану, вони розкриють перед вами чарівний світ природи. Знають вони і казок багато. А що означає слово «Бібліотека»?. Слово «бібліотека» складається з двох слів, «бібліо» - книга, «тека» - сховище, а разом - сховище для книг. Проте, книги тут не тільки зберігаються, а й видають додому. Сьогодні ви, всі учні 2 класу станете читачами нашого бібліотечного царства. Але перш ніж стати читачами ви повинні пройти іспит. До нас на свято завітали казкові герої, Королева Книжкового царства зачитала правила поводження з книгою, а учні 2 класу в день посвяти в читачі, запам`ятали, як треба любити і поводитися з книгою і дали урочисту обіцянку:
- цінувати книгу - джерело знань;
- берегти книги, охайно з ними поводитися;
- не робити на книгах поміток, не малювати, сторінки не загортати; 
- своєчасно повертати книги до бібліотеки.

І на завершення бібліотекар Ігнатеско Аліна.В побажала учням бути активними читачами бібліотеки, щоб книги стали вашими друзями не тільки під час навчання, а й на все життя. Якщо ви багато читатимете - станете освіченими, розумними. Намагайтеся щодня прочитати хоча б одну сторінку з нової книги. Людина, яка любить і вміє читати - щаслива, тому що поруч з нею завжди найкращий друг і порадник - книга. 
«... учитесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.»
Цими словами Т. Шевченка бібліотекар Ігнатеско Аліна.В закінчила свято.

ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ БІОГРАФІЯ  28 вересня 1918 року в селі Василівці (тепер Кіровоградська обл) в бідній селянській сім’ї. Тут минули його дитинство й юність. Він вчився в рідному селі у школі і в 1933 році закінчив семирічку. Влітку 1933 року мати провела молодшого сина Василя до Кременчука. Спочатку Василь Сухомлинський вчився в медичний технікум, але незабаром пішов звідти, вступив на робочий факультет, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного інституту. З 1935 р. починається педагогічний шлях В. О. Сухомлинського. У 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році. Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі. от 6 999 грнот 2 999 грн52 грн5290 грн У 1941 році під час Другої світової війни добровольцем йде на фронт. У січні 1942 року Сухомлинський був важко поранений, довго лікувався і вже не зміг повернутися до військової служби. У червні 1942 року його призначили директором сільської середньої школи, де він працював до березня 1944 року. 9 лютого 1943 року подав заяву про вступ до ВКП(б). Як тільки рідні місця були звільнені, він повернувся на Батьківщину і став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 році Сухомлинський просився назад до школи. У 1948 році Сухомлинський стає директором Павлиської середньої школи і працює а цій посаді 23 роки (до кінця життя). В 1948 році це була звичайна, пересічна школа. 23 роки стали найпліднішим періодом його науково — практичної та літературно—публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості. У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально—виховного процесу». З 1957 р. — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР. 1958 — заслужений вчитель УРСР. 1968 — нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР. 2 вересня 1970 року Василь Олександрович Сухомлинський помер. Василь Сухоминський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Василь Олександрович ставив і розв’язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв’язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам’яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. У його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи. Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — основне завдання гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного. Книга «Серце віддаю дітям» мала привселюдне зізнання і підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей».

Зі святом 1 вересня – привітання з Днем знань

Ось знову в школу Ви ідете
В цей вересневий світлий день;
Де Ви натхнення це берете,
За що так любите дітей?
У них вкладаєте всю душу
І, як на світі жить, вчите.
Ніщо Вас, вірим, не примусить,
Лишити діло це святе.
Бо Ви народжені для нього;
Мов діти рідні Вам учні,
Ви їх виводите в дорогу,
У світ, на простори ясні.
Й немає більшої Вам втіхи,
Коли уперше малюки
Долають у науці віхи
Й виводять старанно рядки.
І прагнете Ви їх навчити
Як штурмувати висоту
І що в майбутньому робити,
Щоб вся земля була в цвіту.
І за невтомну працю Вашу
Уклін Вам до землі низький,
Прийміть подяку щиру нашу
За труд учительський важкий.
Хай добре Вам весь час живеться
Без горя, смутку та біди,
А галаслива хай малеча
Приносить радість Вам завжди!

«РАДІСТЬ РОДИН» -  «Bucuria Neamului»

Ми живемо у прекрасний час, час, коли  відроджуються національні традиції, переглядаються культурні цінності, забуті століттями.Кожний народ має свої святині, свої образи-символи, які  уособлюють красу України, духовну міць її народу, засвідчують любов до рідної землі.

Культура – це те, що виправдовує існування народу і нації, це святиня яку народ збирає і оберігає.

З саме з цією метою та подальшого заохочення діалогу між культурами країн світу в інтересах взаємоповаги культур, сприяння збереженню і взаємозбагаченню народної творчості та фольклорної спадщини, розвитку аматорського мистецтва та популяризації самобутніх традицій народів та з метою популяризації полікультурності буковинського краю, а також інтеграції культури нашого краю в європейський культурний простір на базі фестивалю народного  аматорського мистецтва «Bucuria Neamului», який проводився протягом двох останніх років в Диінвцях ряд громадських організацій вирішили заснувати та організувати Міжнародний фестиваль національних культур «Радість родин», а саме: Громадська організація «Асоціація молдавської молоді із Північної Бессарабії» ( м. Новоселиця, Україна), Міжрайонне товариство молдавської культури Буковини  (м. Новоселиця, Україна), Молодіжна організація «Урмашійлуй Штефан» (м. Кишинів, Молдова), Міжнародний клуб культури і творчого співробітництва  Колиска миру»   (м. Чернівці, Україна).

Участь у фестивалі візьмуть кращі творчі колективи Чернівецької області, запрошені  колективи з України, Білорусії, Латвії, Молдови та Румунії, гала – концерт кращих естрадних виконавців української популярної пісні нашого краю.

Головна мета фестивалю: формування позитивного іміджу Буковини, як полікультурного краю, де  століттями толерантно взаємодіяли та взаємозбагачувалися представники різних етнічних громад, створення  належних умов для утвердження незалежності Української держави, громадської гідності всіх націй, що проживають на Буковині, інтеграції  культури України в європейський культурний простір.

Літературно історична мандрівка 

Славні  сини   України

до  дня козацької слави

В історичній літературі існує чимало версій походження слова "козак". Один із польських дослідників виводив це найменування від легендарного ватажка, що в давні часи успішно боровся з татарами. Звали його буцімто Козак. Інший, теж польський вчений, пояснював походження цього слова від "коза". Були версії, згідно з якими козаки – не українці, а нащадки відомих у часи Київської Русі войовничих племен хазарів. Турецькою мовою слово "козак" означає волоцюга, забіяка, розбійник. Очевидно, саме звідти воно й прийшло в Україну. Певно, не самі придумали собі наймення захисники нашого краю, а одержали його від ворога і воно тут прижилося, зовсім утративши негативний відтінок. Бо козак в Україні став синонімом лицарської доблесті й благородства.

Дмитро Вишневецький увійшов в народні думи під іменем Байди – безтурботним гультіпакою, що тільки й знає пити мед-горілку і, здається, зовсім не має ніякого іншого клопоту... Вишневецький був першим, хто вирішив покласти край турецькому й татарському пануванню в південних степах України. Зібравши під своєю орудою чимале військо, він організував сміливі походи в Крим, громив турецькі фортеці на Чорному морі. Але гетьмана зрадили й відправили до турецького султана. За народними переказами, султан придумав для гетьмана мученицьку смерть: його зачепили гаком за ребро і чекали, що він благатиме, аби його зняли. Та ні благання, ні стогін не злетіли з його вуст. Смерть Дмитра Вишневецького була великою втратою для козацтва. І невипадково історики називають його духовним батьком Січі.

Козацький гетьман Іван Свірговський – одна із загадкових постатей у нашій історії. Знаємо тільки, що його військо брало участь у повстанні в Молдові під проводом Йона Воде, який прагнув вибороти незалежність свого краю від султанської Туреччини. Султанське військо взяло в кільце козаків. Згідно з першою версією, Свірговський загинув разом зі своїми побратимами в тому бою. Згідно з другою, його пораненого захопили в полон і зажадали великого викупу. Не мав таких грошей отаман, і не було кому за нього заплатити. Так він і загинув у турецькій неволі. І ніхто не знає, де його могила.

Незвичайним і різнорідним був козацький побут. Існують різні оповідання, перекази, анекдоти про запорізьку старовину. "Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі і більшою мірою на насмішку похожі",– оповідав колись столітній запорожець Микола Корж.

Запорожці брили голову, залишаючи чуприну над лобом, – оселедець. Коли ця чуприна виростала довгою, то козак закладав її за вухо. Вусів не підстригали, а намазували чим-небудь і закручували вгору. Це ставили козаки собі за особливу козацьку славу і честь.

Віталися козаки також на свій спосіб. Коли вибиралися в гості до чийогось куреня, то, ще сидячи на конях, гукали "Пугу! пугу! пугу!" Господар вигляне у віконце і відповість: "Пугу! пугу!" Тоді гість відзивається; "Козак з лугу!", а господар: "Повішайте там, де й наші коні", – тобто прив’яжіть коней до ясел і просимо до хати.

Запорожці славилися веселістю й охотою до жартів. Особливо любили вони вигадувати прізвища товаришам. Того, що спалив з необережності курінь, звали Палієм; того, що розкладав вогонь над водою, називали Паливодою; такому, що варив кашу, давали ім’я Кашки або Кашовара. Так само пішли прізвища Горбач, Малюта, Черепаха, Гнида, Качало, Корж...

Козацькі славнозвісні чайки не боялися ні бурі, ні оснащених важкими гарматами турецьких галер, до яких вони сміливо підходили впритул і брали на абордаж. Слово "чайка" походить від тюркського "чаік-чаік", що значить човен, дубок. Вони були, як правило, понад 12 м завдовжки й 3-5 м завширшки. На кожному сідало кілька десятків веслярів, і, розсікаючи воду, чайка летіла, мов на крилах. У чайці вміщалося до 60 осіб з усім військовим спорядженням, до якого входило навіть кілька легких гармат, що називалися фальконетами. При попутному вітрі на чайці напиналося вітрило. Бували випадки, що козаки перевертали чайки догори дном і в такий спосіб наближалися до ворога. Потім серед турків ходили легенди про шайтанів у шароварах, які з’являлися з самісінького дна моря.

Збереглися свідчення самовидців про загадкове козацьке судно, яке було, мабуть, одним із перших варіантів підводного човна. Воно мало два днища, між якими клався баласт для занурення у воду. А в висунуту над поверхнею моря трубу – прообраз майбутнього перископа – стерновий вів спостереження, пильнував, чи не з’явиться турецька галера. Рухався човен за допомогою весел, умонтованих у його борти так уміло, що в нього не протікала вода. При наближенні до ворога баласт викидався, човен несподівано зринав на поверхню, і знову козаки з’являлися ніби з самісінького дна моря.

У козацьких реєстрах він записаний під іменем Петра Калниша. В історію ж увійшов як Петро Калнишевський, останній кошовий отаман Запорізької Січі. Відомо, що з молодих років пов’язав він свою долю з козацтвом. 1761 року його, людину вже похилого віку, було обрано кошовим отаманом. Кошовий очолював козацьке військо у війні Росії з турками й татарами. Його було нагороджено золотою медаллю з портретом імператриці. Відомо також, що кошовий мав заслужену репутацію будівничого. З його ідеї і на його кошти з’явилися прекрасні церкви в Лохвиці, в Ромнах, а також у Межигірському монастирі. Для історії зберігся лист генерал-губернатора князя Потьомкіна до кошового. Потьомкін запевняв, що завжди при царському дворі буде відстоювати інтереси Січі та всієї України. Та не минуло й року, як Січ було зруйновано, а Петра Калнишевського разом із військовим писарем Гробою та військовим суддею Головатим арештовано. Калнишевського було завезено аж на Біле море, на Соловецькі острови. Там кошового замурували в казематі, залишивши тільки маленьку щілину, в яку йому подавали їжу. Помер останній кошовий на Соловках у стодванадцятирічному віці. Перед смертю йому дозволили їхати в Україну. Але гордий козак відповів, що, оскільки в Україні вже немає Січі Запорізької, то і йому більше немає місця в Україні.

На овіяному козацькою славою острові Хортиця росте унікальний дуб. За переказами, цьому оспіваному в піснях та легендах дереву вже понад 700 років. Товщина його стовбура по колу – 6,32 м, діаметр крони – 45, а висота – 33 м. На довгому своєму віці бачив він і чумаків, які, йдучи в Крим по сіль, зупинялися перепочити в його затінку, і орди татар, що вихором налітали на українські землі. Пам’ятає він і гетьмана Богдана Хмельницького та його побратимів, які спекотної днини пили воду з джерела. Не забув він і славних козаків-запорожців, бо ж росте неподалік козацької вольниці – у селі Мала Хортиця під Запоріжжям. І ось цей дуб, такий могутній і кремезний, тяжко захворів. Може, вийшов вже вік дуба, а може причиною тому ґрунтові води, що високо піднялися після спорудження Каховської гідроелектростанції. Група ентузіастів, щоб урятувати цю пам’ятку, вирішила створити мале підприємство "Запорізька старовина". Спеціалісти втілюють у життя проект нової дренажної системи.

Історичний екскурс

Хрещення Київської Русі – перша сходинка до духовності

Хрещення Київської Русі – одна з найвизначніших подій в історії духовного та культурного розвитку нашого народу

   28 липня в Україні відзначається державне свято - День хрещення Київської Русі-України. Ця дата обрана не випадково, адже саме в цей день Православна Церква вшановує пам'ять Святого Рівноапостольного князя Володимира, хрестителя Київської Русі.

    Як нам розповідають літописні свідчення великий князь Володимир, за прикладом своєї бабусі княгині Ольги, вирішив змінити язичницьку віру. Коли посли князя Володимира брали участь у святковій Літургії в Соборі св. Софії в Константинополі, то були глибоко зворушені та невимовно захоплені. Згодом вони так звітують своєму володареві: “Нараз ми вже більше не знали, чи ми на небі, чи ще на землі, бо ніде на цій землі не можна щось подібного узріти, і ніде нема такої краси, якої ми не в стані описати. Отже, ми тепер знаємо: там дійсно Бог є присутнім серед людей.” Це так сильно вплинуло на князя Володимира, що він прийняв християнство та захотів і свій народ навернути на християнську віру. Хрещення Русі Володимиром відбулося 988 року в Києві. Після знищення язичницьких ідолів проведено масове хрещення мешканців Києва. Літописці так описують цю подію: «Вийшов того дня Володимир з попами Корсунськими на Дніпро, де вже зійшлося людей без числа. Зайшовши у воду, стояли одні по шию, другі до грудей, молодь по груди ближче берега, а ще інші тримали дітей. Священики стоячи творили молитву. І можна було бачити і відчути радість, що приходила з небес і розливалася тут на землі задля спасіння стількох душ».

    Щоб утвердити народ у вірі й законі християнському, Володимир викликав з Болгарії священиків, які відправляли службу Божу слов'янською мовою. Крім цього, князь відкривав школи і будував церкви. Так, у Києві він збудував чудовий храм в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці. Храм цей звався Десятинним, бо великий князь виділив десяту частину своїх доходів на його утримання.

    Хрещення Київської Русі стало видатною подією не тільки в історії нашої Церкви, але й в історії нашого народу. Воно мало важливі наслідки для нашої країни. Хрещення Київської Русі завершило початий у першому столітті та зміцнений трудами слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія багатовіковий процес становлення християнства в нашій давній державі. Для Руської Православної Церкви Хрещення Русі було початком її офіційного існування.

   Християнство створило духовну основу для єдності Давньоруської держави. Вплив Руської Православної Церкви в той період був значним. Церква зіграла величезну роль у припиненні міжусобиць князів, у об'єднанні князівств у єдиній державі та її зміцненні, у закріпленні й розширенні зв'язків Київської Русі з багатьма європейськими державами, насамперед з Візантією та Болгарією. З прийняттям християнства на Русь перейшли наявні тоді на сході форми церковної організації. Руська держава переймала найвищі форми державної організації Візантії. Київська Русь увійшла в родину європейських держав. Якщо говорити про вплив Хрещення Русі на культурне життя нашої країни, то він позначився на всіх його сторонах. Насамперед Хрещення сприяло розвитку освіти в нашій Вітчизні. Засновувані всюди монастирі (до речі, чернецтво є невід'ємною частиною православного життя) ставали центрами не тільки духовного виховання православних людей, але й книжної освіти.

   Після прийняття християнства на Київську Русь почали впливати література, політична думка, природничо-наукові погляди і насамперед православне богослов'я Візантії. Прийняття християнства в 988 р. поставило вимогу придбання для Руської Православної Церкви багатьох службових та церковно-освітніх книг. Християнство дало стимул для розвитку власної писемності на Русі. Усе це дозволило великому князеві Ярославу Мудрому заснувати при Софійському соборі першу на Русі публічну бібліотеку. В ХІ ст. в монастирях Києва й Новгорода писалися літописи про події загальнодержавного значення.

   За кілька століть в Київській Русі була створена висока християнська культура, яка виникла і зміцніла на ґрунті боротьби з язичницьким спадком. Християнство збагатило східнослов'янські народи новими науковими й філософськими поняттями, досі невідомими слов'янам. Прискорився розвиток древньоруської літературної мови.

   Християнство мало всебічний вплив на культурне життя наших предків: на освіту й літературу, на живопис і архітектуру, на державні закони й політику тощо. Християнство визначило основу середньовічної культури нашої країни і тим поєднало слов'янський культурний світ і Київську Русь з культурними колами християнських народів Сходу і Заходу. Культура, що прийшла на Русь після прийняття християнства з Візантії, продовжувала далі розвиватися на ґрунті власної творчості. Це сприяло історичному самовизначенню Київської Русі та знаходженню нею свого місця у світовому історичному процесі.

Книжкова виставка

    

Івана Купала

Івана Купала

Івана Купала— традиційне східнослов'янське свято, яке присвячене літньому сонцестоянню і відзначають 7 липня. Хоч Івана Купала має язичницьке коріння воно збігатися з християнським святом Різдва Івана Предтечі і його сучасна назва походить від церковного імені Івана Хрестителя. Історія свята дуже неоднозначна та суперечна і тому пропонуємо вашій увазі цікаві факти про Івана Купала.

1. В Україні, під час археологічних розкопок, виявлено свідчення святкувань Івана Купала, яким понад три тисячі років.
2. Свято Івана Купала має дуже багато інших назв. В Україні в деяких областях його також називають Купайла або Сонцекрес, за часів Київської Русі свято називали Крес, а в Білорусії його називають Купалле або Іван Відьмацький.
3. Згідно зі слов'янськими традиціями головними персонажами свята були Купало — покровитель кохання та продовження роду та Мара (Марина або Марена) — божество, яке символізує зиму і приносить недуги та голод.
4. Традиційно молоді дівчата та хлопці робили з гілок, квітів та зелені опудала головних персонажів свята і Марену спалювали або топили у воді. Це символізувало перемогу добра над злом.
5. Одним з основних атрибутів свята є величезне багаття, яке в західнослов'янських народів називалось «соботка». Мабуть, тому в Польщі свято Івана Купала в простонароді також називають Соботки (пол. Sobótki).

quote Купальське багаття

6. Хмиз та різноманітний непотріб для купальського вогнища збирали всім селом, а відмова в наданні матеріалів для багаття гостро засуджувалась односельцями та навіть вважалась гріхом.
7. В Україні на свято Івана Купала спалювали старі та поламані знаряддя праці, що, за повір'ями берегло від злих духів та відьом.
8. Цікавим фактом є також те, що купальське вогнище розпалювали «живим полум'ям», яке добували тертям. Багаття розпалювали після заходу сонця і дивились, щоб воно не згасло до світанку.
9. В Україні купальське багаття розпалював старший член громади, а в середньовічній Франції це робив священик. В Словенії вогнище мали право запалювати лише жінки, а білоруси для цього вибирали вповноваженого мущину — Купаліша.
10. До купальського багаття були зобов'язані прийти всі жінки, а тих, які цього не робили могли звинуватити у відьмацтві.
11. В Україні та Білорусі існує традиція на Купайла стрибати через вогнище. Молодь, а особливо закохані хлопці та дівчата, взявшись за руки парами перестрибують через багаття і за повір'ями, якщо їх руки не розійдуться, на них в майбутньому чекає міцний та щасливий шлюб.
12. Вважалось, що залишки купальського багаття мали магічну силу і могли покращити врожай та вберегти від злих сил. Вугілля та попіл зі святкового вогнища закопували в полі, а також приносили додому та в печі розводили нове багаття.
13. В українській міфології цілющі трави вирощували мавки, які знали всі їхні лікувальні властивості, а на свято Купайла будь-яка цілюща трава ставала значно сильнішою.
14. За старослов'янським повір'ям в купальську ніч оживає всяка нечисть і потрібно остерігатися витівок домовиків, водяників, лісовиків та русалок.
15. На Івана Купала дівчата збирали полин, оскільки вважали, що його бояться відьми та русалки. Полин носили на поясі, вплітали у вінки, встромляли у вікна будинків і воріт, щоб перегородити шлях відьмам.
16. Вважалось що на Івана Купала навіть кропива отримує магічну силу. На Полтавщині перед купанням в річці її кидали у воду, щоб захиститись від русалок.

quote Гадання на Івана Купала

17. Ще одним дуже важливим символом свята є вінки, які дівчата заздалегідь плели з різноманітних трав та прикрашали кольоровими стрічками. На Купайла дівчата пускали вінки на воду, якщо вінок пливе добре то дівчина скоро вийде заміж, а якщо крутиться на місці чи тоне, — то ще дівуватиме.
18. Також, за повір'ям, куди попливе вінок — з тієї сторони варто чекати «судженого». Купальські розваги супроводжувались піснями, в яких оспівувались дівочі мрії про заміжжя, оскільки восени традиційно наставала пора весіль.
19. Вважалось що вінки також наділені цілющою силою, а зілля, з якого їх зроблено може вилікувати від різноманітних хвороб. У вінки часто вплітали троянду, базилік, барвінок, ожину та папороть.
20. У слов'ян існувало повір'я, згідно з яким тільки один раз в році, в ніч на Івана Купала цвіте папороть. Міфічна квітка нібито дає тому, хто її зірвав можливість бачити всі скарби, ставати невидимим та навіть розуміти мову тварин.

день захисту дітей

"Коли сміється дитина посміхається небо".
Сільська  Бібліотека  села Динівці щорічно відзначає день захисту дітей адже співпадає воно     з  початком літніх канікул найулюбленішою порою всієї дітвори.

До дня захисту дітей до нас   завітали учні 1А кл.з класним керівником Стоян  Марія Григорівна .Була прорведена інформаціїна година "Коли сміється дитина посміхається небо".Під час якої діти ознайомилися з історією виникнення свята та як відзначається день захисту дітей у всьому світі.
Бібліотекар Ігнатеско Аліна Вікторівна

День вишиванки

Вишиванка символ Батьківщини дзеркало 

народної душі

Сьогодні до нашої бібліотеки завітали учні 4 класу з класним керівником .Разом ми провели годину спілкування на тему Вишиванка символ Батьківщини дзеркало 

народної душі.

Книги ювіляри 2018 року

Книги ювіляри 2018 року

2018 рік проголошено роком німецької мови в Україні

 2018 рік проголошено роком німецької мови в Українітаукраїнськоїмови в Німечинні

День Перемоги

Година   історичної  пам ятімі 

Хвилина мовчання пекуча й терпка  »

Це світле і скорботне свято живе і буде жити в пам’яті народу. Саме цей день ознаменував переможне завершення Великої Вітчизняної війни. Дорогою ціною дісталася людству ця перемога. Чи не найбільше втрат зазнала Україна. Під час її окупації гітлерівці закатували більше 5 мільйонів мирних громадян. Ще 3 мільйони загинули на фронтах війни, близько 2,5 мільйонів юнаків і дівчат було примусово вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Вщент було зруйновано численні міста, села, заводи, фабрики. Трагічну долю стертої з лиця землі білоруської Хатині розділили 97 українських сіл на Волині, 32 – у Житомирській, по 21 – у Сумській та Чернігівській областях, 17- на Київщині.

Без притулку і засобів до існування залишилося понад 10 мільйонів українських громадян. І все ж народ вистояв, підняв Україну з попелу і руїн, повернув їй життєдайну силу.

Пам’ять про співвітчизників, які віддали життя в ім’я свого народу, справіку в Україні вшановувались як святиня і вписувались в історію різними символами: пам’ятниками, обелісками, меморіалами, монументами. Одним з таких символів є друковані та рукописні видання, де поїменно представлені всі загиблі.

Юний друже! Якщо поруч з тобою живе ветеран Великої Вітчизняної війни обов’язково привітай його з святом Перемоги,  і надалі  також не обділяй його своєю увагою.  Адже саме ці люди відстояли 

нашу з вами свободу і захистили нашу землю від фашистської навали.

Дуже шкода нам що в нашому селі вже немає ні одного ветерана.Але все рівно ми всім селом зібрались в будинку культури та згадали  всіх наших ветеранів .Потім всі разом пішли до пам"ятника Солдата який знагодиться на цвинтері

 

 Книжково ілюстрована виставка 

Подвиг безсмертний пам ять нетлінна